Даян-Ярослав Монастирський

Біографія

Категорії:

ессеї
статті
штукарство

Архів:

Листопад 2018 (1)
Вересень 2018 (1)
Серпень 2018 (1)
Червень 2018 (1)
Травень 2018 (1)
Березень 2018 (1)

brak tytułu


Чи пов'язуєте ви майбуття своє і дітей своїх з Україною? І якщо так, — чи вбачаєте ви сталі перспективи розвою? А чи усвідомлюєте відрив України від модерного світу?...
Ні, — я не стану писати про Україну, країну-спадкоємницю УРСР, олігархічну республіку пост-радянського простору котра з заздрісною періодичністю продукує народні збурення. Я не стану писати про якість еліт і вектор суспільних градацій поспільства з якого вийшов сам. Я не стану писати про це тому, що мені це нецікаво.
Я нещадно "баню” ріжноматного роду "експертів” котрі ретранслюють пропаганду недоімперських змі (українських, російських, инших — не суть). Я вичищаю інформаційний простір навколо себе від тієї полови, — не маю бо найменшого бажання стратити час на подібне.
Однак, деякі речі, дотичні мене ігнорувати неможливо. Мова про глибинні ідентифікатори успадковані мною, і які маю сподівання передати в спадок. Йдеться про культурний, мовний, національний ареали колективного я. Простір в якому цілком природньо може розвиватись оте індивідуальне еґо.
Мені не пощастило бути приналежним до великих культур і націй, як то японської, китайської, германської, англо-саксонської, хфранцузської, гіспанської, датської чи иншої. Мені пощастило народитися галичанином. Культурний простір до якого належали мої предки — виявився розділений новітніми кордонами, мовний ареал в країні народження — обмежений меншою її частиною, національний ідентифікатор — табуйований офіційною владою.
Тим не менш, наперекір запропонованим обставинам, з освітою — в мене склалося, з оточенням — пощастило, тиск — в нормі, з сім'єю — усе ідеально... Відтак, набувають актуальности питання наступного порядку — щодо можливостей реорганізації вищезгаданого простору (культурного, мовного, національного).
Зрозуміло, перспективи вирішення ріжні по ріжні боки кордону. На жаль, можливості функціонування в якости представника національної меншини в Польщі перевершують вигоди автохтона в Східній Галичині окупованій УРСР, себто — в галицьких областях України.
Єдиною можливістю замирення з існуючим устроєм в Україні, для Галичан, могла би бути широка культурна автономія та адмін-територіальна реформа котра б дозволила організувати східно-галицькі території окуповані в 1939-му році в єдину автономну адміністративну одиницю з передачою повноважень, передбачених умовами Акту 1918-го року, на місця. Тобто, перехід з теперішнього статусу анексованих територій до умов конфедерації сторічної давности.
Усі инші варіанти співіснування українців і галичан в межах однієї держави неминуче призведуть до цілковитого винищення галицької ідентичности, мови і культури. Домінанта культури малоросійської і мови російської в республіці українській, за відсутности будь-яких правових гарантій, не залишає для галичан жодних шансів.
Проте, Київ, калькуючи політику Москви, провадячи етноцид імперського штибу, творить передумови майбутніх небезпек... В сучасному динамічному світі важко однозначно передбачити розвиток подій, але, що б не стало каталізатором, - чи зовнішні, чи внутрішні причини, розпад сучасної української республіки видається дуже ймовірним, - очевидно, історія не закінчиться анексією Криму і війною на Донбасі.
Здавалося б, нічого доброго від чергових революцій і потрясінь в знекровленому краю чекати не доводиться, проте — "нема такого поганого, щоб на добре не вийшло”.
Я певен, що коли на уламках україн постане формація в межах однорідного культурного і мовного ареалу — її якість і якість життя її населення, за відсутности внутрішніх громадських розламів, змінюватиметься в надшвидкому темпоритмі. Сподіваюсь, що усі ми доживемо того часу без втрат, але з набутками, живі, здорові і з нормальним тиском.
Імперії виникають і розпадаються, Галичина — залишається.
Мир вам!скачать dle 12.1